Я Повертаюся

За мною вогонь і залізо, і грім, та я крізь пітьму повертаюся в дім.
Чужі небеса обпікали сліди, та голос землі промовляв: "Ти іди".
Я ніс крізь морози, крізь порох і дим тепло, що лишилося світлом моїм.
І скільки б не падало небо на шлях, я бачив свій ранок у рідних вогнях.
Я повертаюся, земле моя,
до тебе крізь бурі і тривоги.
Допоки у грудях палає зоря,
мене приведуть ці дороги.
Я повертаюся. Двері відкрий, світи мені світло у домі.
Я вистояв там, де палав небокрай, щоб знову почути:
"Ти вдома".
На ріднім порозі спиню тихий крок, і мати торкнеться посивілих скронь.
Я стільки приніс невимовних тривог, та в хаті ще дихає давній вогонь.
Не все, що я бачив, я зможу сказати, не кожна печаль відступає з-під тьми.
Та дім — це не стіни, це руки і мати, це ті, хто чекав, це коріння землі.