Ти збирала себе по маленьких уламках,
Залишала минуле у спогадах рамках.
Скільки раз говорили: без нього ніяк.
А ти взула підбори і зробила крок.
Не шукала причини, не рахуєш образи.
Ти навчилась людей відпускати одразу.
Хай зачиняться двері,
Де більше не ждуть.
Ти сьогодні сама обираєш свій путь.
Розпустила коси, заховала сльози,
Відпустила все, що не збулося досі.
Ти навчилась падати і знову вставати,
Не просити крила, а самій літати.
Розпустила коси, хай гуляє вітер.
Ти собі дозволила по-справжньому жити.
І нехай позаду все, що серце пекло.
Залишала минуле у спогадах рамках.
Скільки раз говорили: без нього ніяк.
А ти взула підбори і зробила крок.
Не шукала причини, не рахуєш образи.
Ти навчилась людей відпускати одразу.
Хай зачиняться двері,
Де більше не ждуть.
Ти сьогодні сама обираєш свій путь.
Розпустила коси, заховала сльози,
Відпустила все, що не збулося досі.
Ти навчилась падати і знову вставати,
Не просити крила, а самій літати.
Розпустила коси, хай гуляє вітер.
Ти собі дозволила по-справжньому жити.
І нехай позаду все, що серце пекло.